Чорна Тиса Trail Running Camp

Передісторія. Про любов до трейлового бігу.

У далекому 2009 році, завершивши перший курс університету, я відпочивав у батьків на Волині. Одного спекотного дня мене сколихнуло бажання пробігтися. Натягнувши старі, куплені на секонді, Асікси, запнувши у вуха музику я побіг по сільській дорозі. Минувши село, я був увесь мокрий, голодний і спраглий. Стягнувши на бігу футболку, оглянувшись, щоб запам'ятати місце, викинув її у кущі. Біг по узбіччю асфальтованої дороги, серед лісу, де стояв пекельний їдкий запах асфальту у перемішку з хвоєю. Будучи у стані потоку, біжучи уже більше години, я вирішив встановити якісь ліміти, щоб ситуація зі спонтанності набрала хоча би трохи контрольованості. Глянувши на плеєр, побачив низький заряд акумулятора й вирішив, що буду бігти допоки буде грати музика...

Тоді я не знав про існування трейлового бігу. А на периферії, де я народився, таке проведення часу викликало радше осуд чи, щонайменше, нерозуміння, а не підтримку (ситуація не змінилася). Думка про невідомі закутки лісу викликає у людей острах, так як і згадки про біг в горах чи усамітнене плавання в лісовому озері. Та і у Києві, подумати так, більшість людей торують свої бігові, вело чи прогулянкові шляхи асфальтованими доріжками, рідко зазираючи далі у ліс (особливо маючи-то під боком, наприклад, Голосіїво). Тому, особисто для мене, трейловий біг, це можливість розширити свої горизонти пізнання, свою зону комфорту, це активне пізнання простору навколо і гармонійне співіснування з ним і в ньому.

Не так давно, усвідомивши, що в горах, можна не тільки ходити з величезним рюкзаком, а й бігати, я поставив ціль і почав тренуватися. Поїхавши як турист у Норвегію, гуляючи по горах біля Бергену, де на горизонті, за порізаними лініями заток, видніється океан, я зрозумів, що біг змінює й філософію подорожі, відкриває можливість швидкого туризму. Трейловий біг, це для спраглих на нові місця, на нові краєвиди, на швидкість і свободу.

Можливо такий опис більше для романтиків, а не прагматиків, але, забравши цю сторону, трейловий біг втрачає важливу частинку своєї суті. Й напевно, його визначення не грає такої ролі як сама практика.

Після Дземброні та Карпатії, фейсбучної перепалки щодо якості організації змагань в Україні, я задумався над своєю власною філософією участі у трейлах. І схилився розкрити можливості організації пробіжок в горах самостійно. 100 кілометрів чи миль, як на мене, краще бігти на змаганнях, маючи закидку десь по середині та пункти харчування, тому з усіх сил тренуюся, щоб ця дистанція стала моєю основною в трейловому бігові як швидкому туризмі. А от з коротшими ситуація зовсім інша, адже можна самому чи з групкою людей зібратися, поїхати і побігати. Так я й вирішив зробити свій перший біговий табір в горах, заразом випробувати як воно цілий тиждень бігати з такими перепадами висот.

Інколи треба, щоб пощастило.

Сім років тому, по завершенню другого курсу географічного факультету КНУ, ми відправилися на практику в Карпати. Дерев'яний будиночок в долині Чорної Тиси, 7км від останньої хати села, без стільникової мережі та підведеної електрики є екзотичним місцем її проведення. З однієї сторони стіною стоїть лінія Братківської-Руської-Чорної Кливи, яка відкриває Горгани, по іншу сторону оперізує долину Свидовець з видами Трояски, Геришаски, Великого Котла та Ворожеських озер. Місце, де зливаються води Ведмежика, Апшинця та Чорної Тиси. Три тижні там западають у серця всіх поколінь географів. Місце, яке закохує в себе і манить повернутися знову. Так сталося й цього разу, щоправда, уже будучи не студентом, а аспірантом і супроводжувалося пробіжками по навколишніх хребтах чи то по зарослях в сторону Горган, чи то по голому Свидовцю. А з часом тут можливо з'явиться Буковель-2, адже долина Чорної Тиси ідеально для цього підходить і уже є такі плани.

В добру путь і з добрими планами.

Перед від'їздом я ретельно спланував маршрути і закинув треки на годинник. Розписав собі кожен день, збалансувавши тяжчі забіги з легшими і почав задумуватися про погоду. У плані було 200км з більше ніж 10 000м сумарного набору висоти за 9 повних днів. Боявся і того, що останні 2 тижні перед від'їздом не бігав через хворобу. До кінця не міг зрозуміти чи вже вона відступила чи ще ні. Однак, шляху назад не було. Дизель у Ковель, потяг на Івано-Франківськ, автобус до Ясіня, 17км пішечки у підбіжку і я на базі. В місці, де безтурботно і легко. Далі хочеться поділитися замітками та світлинами своїх трейлів.

Трейл 1: Оглядовий на Свидовець (30км, +1560м).
Стаціонар КНУ - витоки Чорної Тиси - пер. Околе - г. Татарука - г. Трояска - г. Геришаска - г. Дог'язка - оз. Геришаска - г. Великий Котел - полонина Татул - стаціонар КНУ.

Сонце, попри ранкову прохолоду і почервонілий від холодної ночі ніс, відразу манило у гори. Сніданок, годинка на збори, спакований біговий рюкзачок, натиснута кнопка "слідувати треку", хороший настрій, легкі ноги і вперед. Щоб початок був приємним, маршрут легкий і миловидний. Поступовий біговий підйом до перевалу Околе, трохи блукань і зарослів при підйомі на Татаруку і уже милують око краєвиди Свидовця.

Безтурботний біг по хребту, хороша погода, мальовничі ландшафти відганяли втому. Приємне відчуття невимушеності та відсутності необхідності працювати на результат. Можна спокійно присісти помилуватися горами, зробити кілька фото, скупатися в гірському озері, поспостерігати за потоком туристів з Драгобрату на озеро Геришаска, десь пришвидшитися, а десь сповільнитися... В цьому теж є своя принада тренувань, а не тільки змагань у горах.

Трейл 2: Провал розвідувальника.

Коли усі вирушили в тур на 2 дні по сонячному Закарпаттю, я залишився на базі один. Небо на цілий день затягнуло хмарами, то погримувало, то ні, то йшов легенький дощ, то сильний, то він взагалі припинявся. Це навіювало поганий настрій. Однак, ввечері, вловивши прояснення, таки вирішив помісити багнюку. Навіть не вмикав ніякого треку, щоб слідувати, просто побіг у розвідку по Апшинцю. Біжучи по воді, крізь зарослі молодих ялинок та кущів, по захаращених вирубках та блукаючих стежках зрозумів, що це не зовсім та вечірня пробіжка, яку я очікував. Однак, новизна місця додавала азарту і вела вперед. Впершись у непрохідний кам'яний виступ мене накрило неприємне відчуття, що назад-то ті самі небігові, тяжкі, брудні та мокрі кілометри. Тому просто спустився у річку і пішов за її течією, то стрибаючи по камінцях, то просто бредучи по воді. Повернувшись, було відчуття, що мало та й бігу як такого не було, тому ще пробігся на полонину за молоком. Відчуття не покидало, вирішив прогулятися за грибами. Безуспішно повернувшись, вирушив ще на чорницю. Трошки заспокоївши свої бігунські імпульси почав подумувати про наступний день.

Трейл 3: В пошуках прихистку на Драгобраті (33км +1660м).
Стаціонар КНУ - полонина Татул - г. Великий Котел - г. Крачуняска - петля в сторону полонини Урда - траверс г. Стіг - Драгобрат - дорога на Ясіня - колиба на Драгобраті - траверс г. Стіг - Ворожеські озера - Татул - стаціонар.

Прогноз погоди не радував: на ранкові години дощ, на обідні гроза та тільки ввечері могло випогодитися. Прокинувшись і згадуючи вчорашній в'ялий та мокрий день, мені не хотілося чекати вечору, тому схопивши усе готове до бою спорядження, рушив на Драгобрат. Спонтанний план був такий: добігши на Драг, перечекати там грозову погоду і десь у післяобідній час вибігти на Рахів. Однак, умови не дали реалізувати цей задум. Увесь мокрий, бо пізно натягнув мембранну куртку, біг у хмарі з пронизливим холодним вітром. Спустившись на Драгобрат ніяк не міг знайти місця, яке працює, де можна в теплі поїсти. +11 давали тільки 2 варіанти: бігти або вогнище. Пробігши увесь курорт, який літом виглядає дуже хаотичним і брудним я уже було почав спуск на Ясіня. На щастя зустрів привітних людей і вони мені розповіли, де таки можна знайти теплий прихисток.

Трейл 4: Замиловуючись заходом сонця (18км, +1050м).
Стаціонар - Татул - г. Великий Котел - Ворожеські озера - Татул - стаціонар.

Непередбачлива погода породжувала думку, що скоро всі мої кросівки будуть мокрі. На горизонті стояли кумуло-німбуси (купчасто-дощові хмари), сигналізуючи про можливу грозу. А грози вони непрогнозовані, можуть рухатися з різною швидкістю та навіть проти вітру. Гроза це те, чого я найбільше боявся на оголених схилах Свидовця. Ще й по плану був забіг на захід сонця й не хотілося, щоб хмари закрили усю красу. Однак, зваживши, що кумуло-німбуси дуже далеко, я таки почав свій вечірній рух на хребет.

Трейл 6: Давши волю спонтанності та непередбачуваності (21км +1501м).

Інколи прогнозованість, розуміння того, що тебе чекає завтра, після завтра і через тиждень грає злий жарт, стомлює чи схиляє нудьгувати. Щоб врятувати себе від цього кидаєшся в спонтанність та непередбачуваність. Так, маючи на годиннику треки і план тренувань, я просто вирішив довіритися своїм ногам, тобто інтуїції. А вони взяли і понесли мене по бездоріжжю, хащах, стрімких схилах, стежках привидах, лісових завалах,каміннях та потічках. Рішення приймалися ще до того як усвідомлювалися, тому й потреби давати собі раціональні обгрунтування не було. І, о диво, на четвереньках ти видираєшся на безіменну вершину і тільки тут до тебе приходить розуміння куди тебе все ж таки занесло. Давши раціо секундочку зрозуміти, що іншого шляху назад немає, ти знову відірвано несешся до низу, інтуїтивно вибираєш лінію руху, падаєш і підіймаєшся, встрибуєш у струмок і біжиш проти його течії. Одночасно, ти залишаєшся обачливий і розумієш, де тебе чекає фініш. А хитре несвідоме саме вибирає чи ще довго тобі залишилося бавитися у спонтанність чи пора уже повертатися на дорогу.

Трейл 7: Вітер в напрямку Горган (20км +1182м).
Стаціонар - витоки Чорної Тиси - г. Братківська Велика - г. Братківська Мала - г. Руська - полонина Левковець - стаціонар.

По неволі вийшло так, що довести до переможного кінця всі бігові плани я не зміг, тому замість 200 км вийшло 160 з 7500м сумарного набору висоти. І завершальною родзинкою став трейл на Братківську з хорошим, доволі крутим підйомом на вершину зі сторони витоків Чорної Тиси, пробіжкою жерепом до Руської та впригуванням напролом через ялівець на полонину Левковець, звідки уже вниз на базу по старій кам'янистій дорозі. Сидячи на Братківській та милуючись краєвидами Горган, думав, що обов'язково треба потрапити на однойменні пригодницькі перегони наступного року. Попри уже накопичену втому, біглося легко та невимушено. В такому дусі й пройшов увесь цей біговий тиждень в Карпатах. А далі ще два дні мальовничих нічних гроз, дивакуватих барв світанку, останніх охапок карпатського зоряного неба, бадьорих вод Чорної Тиси і тяжке та задумливе повернення в Київ.

Кілька слів про спорядження.

Будучи початківцем у трейловому бігові, питання хорошого і бюджетного спорядження відразу виринає на поверхню. Купивши дешевий (800 грн разом з питтєвою системою) біговий рюкзак Kalenji у польському Декатлоні, я починав бігати гірські трейли з питтєвою системою. Тепер же, купивши дві м'які пляшечки, зрозумів, що з ними набагато зручніше. На дистанцію 20-40км спокійно вистачає 2 таких по 0,5 літри, а от на щось довше варто мати більше (особливо, якщо води по маршруту не дуже). Крім того це дає змогу уникнути зайвої ваги. Ці пляшечки пустими дуже компактно складаються і фактично не займають місця. У всіх цих аспектах питтєва система явно програє. Більше того, в ній складно контролювати запас води у себе за спиною. Якщо бажати кока-коли чи регідрону на дистанції, то варто знову ж таки мати окрему м'яку пляшечку для них. Допоки не натрапив на такі soft flask від Travel Extreme (за доступні 160 грн), то ціна не давала можливості прикупитися. Сподіваюся, що служити вони будуть надійно.

Однак, головне те, що на ногах. І почати варто з хороших шкарпеток. Вони повинні бути спортивні, а не звичайні, щоб краще відводити вологу, дихати, бути стійкими до зношування і навіть можуть мати трохи амортизації. Для мене поки бюджетний варіант це бігові шкарпетки від Асікс, яких 2-3 пари можна купити за 250-350 грн. В умовах тренувань вони сходжуються повільно, але от при довгих забігах, особливо у мокру погоду, протираються доволі швидко. Звісно, є дорожчі варіанти й від Асікс, але поки мій бюджет дозволяє саме такі. Хочеться спробувати й спеціалізовані шкарпетки для трейлового бігу, але ціна мене підштовхує до дешевших.

Також зрозумів, що треба бахіли. Точніше я й до цього це усвідомлював і перед від'їздом хотів купити, але не встиг, зупинившись напевно на найдешевшому варіанті - бахілах від Travel Extreme за 160-180 грн. Знову ж таки, це просто обмеження особистого бюджету. В дні з поганою погодою їх не вистачало, щоб захищати від потрапляння багнюки і вологи в середину кросівка.

Брав з собою кросівки з мембраною gtx, щоб ходити у мокру погоду. І навіть випробував їх у пробіжці в дощ - все прекрасно, але без бахіл заливається вода зверху і мембрана без сенсу. Сподобалися мені вони на босу ногу, але знову ж таки багнюка, яка без бахіл залітала в середину швидко руйнувала цей комфорт.

Загалом, брав з собою 3 пари кросівок: (1) робочі конячки з уже 800 набіганих км - Asics Gel-FujiTrabuco 3 Neutral; (2) дивні як для моєї ноги та постановки стопи - Inov Roclite 295 і (3) нові мембранні (заодно і для зими) - Asics Gel-Fuji Trainer 2 gtx. У Роклайтах пробігся тільки коротеньких 14км та 10-ку у дощовий день, плюс долав останніх піших 17км у Ясіня. Хоча вони легенькі й підошва добре чіпляється за різного типу поверхню, мені було не дуже приємно бігти по камінцях, бо вони відчувалися ступнею. Також тяжко звикнути до постановки стопи, бо перепад в цих Inov менший ніж у звичних мені Asics. В порівнянні з Fuji-Trabuco та Trainer, у них гірша підтримка стопи у зоні п'ятки та притасування зверху стопи дає менше відчуття комфорту (це індивідуальне відчуття, але я люблю приталеність як у Asics FujiTrabuco, що дає мені краще відчуття всього кросівка). Тому Asics Gel-FujiTrabuco 3 Neutral залишаються моїми улюбленими за рахунок амортизації, підтримки, постановки стопи та загального комфорту. Лишень протектор за 800 км зносився трохи, тому хочеться уже більше контролю на складних ділянках. Asics Gel-Fuji Trainer 2 gtx сподіваюся ще покажуть себе зимою, але і зараз мембрана працювала прекрасно та протектор давав відчуття стійкості на швидкості по різних типах поверхні. Єдине, хотілося б більших на 0,5 см, хоча розмір той же, що й в інших моїх трейлових кросівках. Сподіваюся, що це ефект новизни і вони розходяться.

Ключовим девайсом для мене був годинник з gps. Завантаживши наперед усі треки, які планувалося пробігти, я просто слідував маршруту в місцях, які ускладнювали орієнтування. Хоча, найкращим gps є картинка траси в голові. І тут ще один яскравий приклад того, як працює наша увага і самоконтроль. Коли ти на змаганнях і є розмітка, то їй довіряєш і забуваєш про контроль карти, а потім випадково збігаєш не туди куди потрібно. Коли ж ти на одинці з природою, то залишається надіятися тільки на себе і відповідно твоє пересування підсвідомо краще контролюється. Тим паче й "ефекту паравозу" не буде. Тому на Дземброні та Карпатії й виходили такі курйози з блуканнями і не тільки у мене. На Chornohora Sky Marathon такого уже не було, але і маршрут по своїй конфігурації там простіший.

Знаючи примхливість погоди в горах, звісно, мав з собою і мембранну куртку - Marmot Precip Jacket, а також мембранні штани. Якщо на змаганнях вони не такі уже й потрібні, бо будучи постійно в русі перебуваєш у теплі, то за умов легкої довгої пробіжки в погану погоду, коли хочеться десь присісти і замилуватися чи просто перечекати негоду, то вони добре зберігають відносну сухість та дають захист від вітру.

Якщо Дземброню та Карпатію я бігав з палицями, то зараз тренувався без них. Однозначно, при підйомі в гору бережеться більше сил з палицями, однак, десь по хребту чи на спуску набагато приємніше мати свободу рук. Знову ж, за умов мокрого даунхілу палиці дають можливість краще контролювати напрям руху та стійкість. Дякуючи моєму другу Володимиру, користувався Black Diamond Z-poles 120-140, які легкі та зручно складаються. Після таких палиць дуже складно брати в руки щось інше. Однак, звернув увагу, що, якщо на тренуваннях я їх ще складав і чіпляв до рюкзачка, то на змаганнях тримав в руках постійно. В такий спосіб можна використовувати й інші більш легкі та дешевші, але не такі компактні моделі.

Також завжди брав з собою знеболювальне, хоча, на щастя, використовувати його не доводилося. Кидав у рюкзачок й ізофолію. Одного разу на хребті зранку застав десь +5 і вітер, за умов екстреної ситуації її наявність була б безцінною. На базі, звісно, мав ширшу аптечку. Також вирішив для себе, що для таких умов напів чи повної автономності варто купити пальник для готування їжі. Уже повернувшись назад купив Fire Maple за 540 грн. На Chornohora Sky Marathon, живши 3 дні у наметі й готуючи собі їсти, він чудово пройшов випробування. Дешевий, компактний, військовий котелок добре на нього стає, доволі швидко кип'ятить воду. Залишилося пройти випробування часом.